Чи можна лінк або посилання в інтернеті називати «покликанням»? Пояснення мовознавиці.

Філологиня Ольга Васильєва пояснила, чи правильно й варто вживати слово "покликання" у значенні "посилання". Про це йдеться у рубриці "Главкома" "Мовне питання".

Українська мова має дієслово "покликатися", яке означає вказувати на щось для підтвердження чогось (синонім до "посилатися"). Але існує неологізм "покликання", яким закликають називати лінк. Однак, слова "покликання" у словниках не фіксується, і це слово означає внутрішній поклик, призначення або схильність до певної справи. Кожен вирішує для себе, чи варто вживати це слово в значенні посилання на сайт або витяг із тексту чи ні.

Я не вживаю, бо не люблю небажаної омонімії. Якщо в усному мовленні омографи "покли́кання" і "покликання" можна розрізнити за наголосом, то на письмі багатозначності не уникнути, - пояснює мовознавиця.

Також слово "покликання" у значенні "посилання на когось/щось" зафіксоване тільки у словниках Ізюмова та словниках Дорошенка, Станиславського, Страшкевича (1930). У інших словниках форма з таким наголосом подана як синонім до "виголошення", "проголошення".

Філологиня Ольга Васильєва роз'яснила, що вживання виразу "піти з життя" для повідомлення про смерть людини чи "піти в засвіти" є евфемізмами. Вони використовуються у високому стилі мовлення, особливо коли йдеться про видатних осіб. Зазначено, що використання цих сполук є виправданим у подібних контекстах.

У світі мовознавців виникла дискусія щодо правильного звертання до мешканців Сум. Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко підтвердив правильність форми "сумчани". Проте Ольга Васильєва вважає, що такий термін суперечить встановленим нормам української мови щодо словотвору.

Аналіз:

У цій частині статті філологиня Ольга Васильєва роз'яснює правильне вживання деяких термінів та виразів в українській мові. Вона вказує на те, що деякі слова, як "покликання" чи "піти з життя", можуть мати різну інтерпретацію в залежності від контексту вживання. Дискусії серед мовознавців, які вона узгоджує, свідчать про постійний розвиток мови та потребу уточнення та узгодження мовних норм.